До 100 - річчя В. Сухомлинському

Бібліотечний урок  до 100- річчя

В.О. Сухомлинського

Тема: «Сонячна країна Доброти».

Мета: ознайомити учнів  із життєвим та творчим шляхом  найвідомішого  педагога і письменника, лауреата Державної премії України В.О.Сухомлинським.       

Обладнання:  портрет письменника, комп’ютер, виставка творів письменника, наочність, свідоцтва.

Хід уроку

Бібліотекар: «Людина, - любив повторювати Сухомлинський, – народжується на світ не для того, що зникнути безслідно пилинкою, Людина народжується, щоб лишити по собі слід вічний».

         Ці слова можна сказати і про самого Василя Олександровича Сухомлинського. Адже його творча спадщина увійшла в історію духовної культури нашого народу. Ось перед вами портрет великого педагога і лише декілька книг, написаних ним. У його творах ми знаходимо відповіді на найбільш хвилюючі питання, які перед нами ставить життя.

Василь Сухомлинський своє серце віддав дітям і саме йому ми присвячуємо наш урок – наше велике свято пам'яті. Сьогодні деякі його твори, написані для дітей, ми з вами прочитаємо.

Учень:               Заквітчався святково

                           Рідний край наш веселий,

                           Усміхнулася дітям

                           Наша рідна земля,

                           Бо сьогодні у гостях

                           Сам Василь Сухомлинський,

                           Який світлу дорогу

                           У світ знань нам проклав.

Бібліотекар: Василь Олександрович Сухомлинський – Людина з великою душею і талантом учителя. Його серце несло добро, щастя і радість усім, хто з ним спілкувався: і дітям, і дорослим, і зовсім старим людям.

Учень:           Великий працелюб і Бог дитини,

                       Безсмертна Совість. Людяність ясна…

                       Він Прометей своєї України,

                       На тисячі і тисячі років…

                       Життя таких у часі меж не знають,

                       Вони освітлюють людей віки.

Бібліотекар:  Василь Олександрович дуже любив дітей і написав для них багато цікавих розповідей. В його творах переважає доброта, бо він хотів, щоб ви, діти, виросли добрими, чуйними, працьовитими, щоб любили тато й маму і нашу велику прекрасну Батьківщину.

В.О.Сухомлинський – найвідоміший педагог і письменник. Він працював 35 років у школі. Василь Олександрович – заслужений вчитель України. Для молодших школярів він написав майже 1500 мініатюр – казок, оповідань, легенд. Він був великим педагогом і талановитим письменником. Його твори видано шістдесятьма мовами світу. Вони налічують понад 14млн. примірників.

Перегляд відео : «Життєвий і творчий шлях В. Сухомлинського»

 Бібліотекар: А зараз я пропоную всім присутнім  перенестися в сонячну  країну  Доброти, а чому цю країну називають саме так, нам підкаже Сонечко, яке, на жаль, так поспішало до нас, що розгубило свої промінчики. Діти, допоможемо сонечку? Прослухайте, будь ласка, уважно деякі твори  Василя Олександровича Сухомлинського  і спробуйте назвати, які людські якості виховують ці твори.

Учень 1. (Чуйність)

«Чому дідусь добрий такий сьогодні?»

Поліз Андрійко на шовковицю: привабили чорні ягоди. Навтішався вволю, а тут дощ пішов. Пересидів Андрійко дощ. Хотів злазити з шовковиці, аж дивиться - сидить під шовковицею дідусь Петро. Вийшов дідусь після дощу в сад. "Що ж його робити? - думає Андрійко.

- Злізати з шовковиці - струсиш на дідуся всю воду з листя, змокне під дощем, захворіє". Сидить Андрійко, притулившись до гілки, боїться поворухнутись. Жде, поки дідусь до хати піде.

А дідусь не йде. Вже сутеніти стало, коли підвівся дідусь, питає:

- Чому це ти сидиш на дереві, внучку?

- Боюся струсити на вас краплі, дідусю...

- Злазь, Андрійку... Дідусь відійшов, Андрійко зліз із шовковиці. Дідусь пригорнув і поцілував Андрійка. "Чому це дідусь такий добрий сьогодні?" - з подивом подумав онук.

Учень 2. (Тактовність)

 «Бабусин борщ»

У бабусі дві онучки. Живуть вони у великому місті, а на літні канікули приїхали до неї в гості. Рада бабуся онучкам. Пригощає їх черешнями, свіжим медом і варениками. Та дівчаткам найбільше хочеться борщу: мама розповідала, що бабуся варить смачний-пресмачний борщ.

Зварила бабуся борщ - зі свіжими помідорами, капустою і сметаною. Та ось біда... Забувати стала. Поки варила - двічі посолила. Поставила на стіл дві миски борщу та й припрошує онучок:

- А чи солила - й не пам'ятаю... Стара вже... Ось сіль у сільниці - додавайте собі до смаку.

З'їли дівчатка по ложці борщу. Ой, який же солоний! Перезирнулися між собою, усміхнулися непомітно. Ложка за ложкою - виїли та й ще попросили. Та все дякують бабусі. А вона радіє.

 - А чи солила ж я борщ? - питається бабуся.

- Ми й не помітили, - каже Ніна.

 - Такий смачний, що про сіль і не подумали.

 - Значить, солила, - полегшено зітхнула бабуся.

- А завтра це діло вам доручу: боюся, що забуду посолити.

 Добре, бабусю, - і знову перезирнулись. І непомітно всміхнулись.

Учень 3. (Жалість)

 «Як Сергійко навчився жаліти»

Маленький хлопчик Сергійко гуляв біля ставка. Він побачив дівчинку, що сиділа на березі. Коли Сергійко підійшов до неї, вона сказала:

— Не заважай мені слухати, як хлюпають хвилі.

 Сергійко здивувався. Він кинув у ставок камінець. Дівчинка запитала:

— Що ти кинув у воду?

 Сергійко ще більше здивувався.

— Невже ти не бачиш? Я кинув камінець.

 Дівчинка сказала:

— Я нічого не бачу, бо я сліпа.

Сергійко від подиву широко відкрив очі й довго дивився на дівчинку. Так, дивуючись, він і додому прийшов. Він не міг уявити: як це воно, коли людина нічого не бачить?

  Настала ніч. Сергійко ліг спати. Він заснув з почуттям подиву. Серед ночі Сергійко прокинувся. Його розбудив шум за вікном. Шумів вітер, в шибки стукав дощ. А в хаті було темно. Сергійкові стало страшно. Йому пригадалася сліпа дівчинка.

Тепер хлопчик уже не дивувався. Його серце стиснув жаль. Як же вона, бідна, живе в отакій темряві?! Сергійкові хотілося, щоб скоріше настав день. Він піде до сліпої дівчинки. Не дивуватиметься більше. Він пожаліє її.

Учень 4. (Взаємодопомога)

 «Через потік»

Андрійко й Ніна поверталися зі школи. Дорогу їм перепинив ярок. Пригріло сонце, розтанув сніг, і яром потекла вода. Бурхливо шумить потік. Стоять перед ним Андрійко і Ніна. Ось хлопчик швидко перебіг через потік і став на тому березі. Озирнувся - і соромно йому стало. Він у чобітках, Ніна в черевичках. Як вона перебреде? "Ой, недобре я зробив, - подумав Андрійко. - Як я не побачив, що Ніна - в черевичках?"

Він перебрів назад і каже Ніні:

 - Це я хотів узнати, чи глибоко. Бо переправлятися будемо разом. 

- Як? - здивувалася Ніна.

- Я ж у черевичках.

- Чіпляйся мені за шию, - сказав Андрійко.

Ніна так і зробила, і хлопчик її переніс.

Учень 5. (Відповідальність)

Лялька під дощем

Зіна вклалася спати. А надворі почалася гроза. Гримів грім, з-за Дніпра насувалися чорні хмари. По залізному даху зашумів дощ.

Блиснула блискавка. На мить стало ясно, як удень. Зіна побачила: на подвір’ї стоять калюжі води, йде дощ, і – ой горе, що ж таке? – На лавці, під дощем, лежить її лялька Зоя.Вона забула Зою на лавці. Як же це трапилось? Як же вона не згадала про Зою, лягаючи спати, як же вона не подумала про неї, коли почалася гроза?

Від цих думок Зіні стало важко, і вона заплакала. А ще важче було від думки про те, що на лавці лежить під холодним дощем її Зоя…Зіна встала з ліжка, тихо відчинила двері, побігла на подвір’я.Дощ миттю змочив її сорочечку. Вона підбігла до лавки, взяла Зою, пригорнула її до грудей.Коли Зіна відчинила двері, мама ввімкнула світло і широко розплющеними від страху очима дивилася на порожнє ліжко.Побачивши Зіну з притуленою до дитячих грудей лялькою, мама перевела дух.Вона взяла рушник, витерла Зіну, переодягла в суху сорочечку.Давши рушник, сказала:

–       Витри ж Зою… Як же це ти її забула на лавці?

–       Ніколи більше такого не буде, матусю…

Примітка*. Після кожної правильної відповіді, учитель додає до сонечка промінчики.

Бібліотекар: Дітки, ви допомогли сонечкові зібрати всі промінчики, тож кожен із вас отримає свідоцтво  мешканця сонячної країни Доброти, яке підтверджує наявність доброго серці, що утримує від негативного вчинку, застереже від безлічі помилок.

(вручення свідоцтв)

  

Учень: У Сухомлинського вагоме слово

            У серці нашім колосом зросло.

            І не струхнявіє воно ніколи,

             Бо в серці щастя несе і добро.

Виконання пісні «Посмішка» учнями другого класу.